Привітання Будівельній палаті України від Народного артиста України Петра Маги

 
 















 
 

Слава Будівельникам
!


Тече Дніпро немов намисто,

Серед зелених берегів,

Зростає Київ – вічне місто,

Оплот п`ятнадцяти віків. 


Під куполами золотими,

Що рахувати не берусь,

Дав Божу клятву Володимир,

І охрестилась давня Русь.

 

А ми в підручниках вивчали,

Ще за радянської зорі,

Що на цих землях працювали,

Рибалки, теслі, гончари.

 

А зброярі робили зброю,

І кожі м`яли на Сирці,

А на вітрилах за водою,

В краї далекі йшли купці.

 

Тут руки славились робочі,

Не ледацюги, а орли,

Та люди з гордим йменням «Зодчі»,

Завжди найкращими були.

 

Так, в Київ завжди йшли гурьбою,

У когось мрія, в когось страх,

Але завжди над головою,

Потрібен добрий міцний дах!

 

Щоб не текло і не палило,

Не дошкуляв мороз і сніг,

Тож здавна зодчі не лінились,

Хати зростали вздовж доріг.

 

Майстри здавна були ретельні,

Софія древня – ось їх знак,

Що український будівельник,

В своїй професії мастак.

 

Немов вода ішли століття,

Як строгі воїни в бою,

А Київ завжди мав обличчя,

І світлу ауру свою.

 

У світових майстрів навчались.

Що проїжджали звідусіль,

Але і свого не цурались,

Завжди мав Київ добрий стиль.

 

І завжди радувалось око,

Куди не глянеш із вікна,

Та рани – рвані і широкі,

Зробила в Києві війна.

 

Немов птахи підбиті білі,

Гарячим попелом до ніг,

На землю падали будівлі,

І Київ у руїнах ліг.

 

Тоді не стала на коліна,

Виймала кулі із грудей,

Мільйонна, велична країна,

Робочих видатних людей.

 

Які взялися будувати,

Робить одну з найважчих справ,

Повстав із попелу Хрещатик,

І Київ зовсім іншим став.

 

Від стародавнього Подолу,

До всіх віддалених кутків,

Зросла своя могутня школа,

Ясних майстрів – будівників.

 

Яка навчилась все робити,

Та ще робити так, як слід,

В умовах супер-дефіциту,

Коли й пісок був дефіцит.

 

Тепер усього вистачає,

Є матеріали, тільки став,

Кипить, гуде, у вись зростає,

Якби ніхто не заважав.

 

Якби ще нам такі закони,

Побільше справи, менше слів,

Які не чинять перепони,

Які для справжніх трударів.

 

Отож, щоб трохи захищатись,

Щоб будівельник не страждав,

З`явилась видатна Палата,

Поважних будівельних справ.

 

Тут не воюють конкуренти,

Усім хватає місця рук,

Тут на посаді Президента,

Простий Герой – Петро Шилюк!

 

Який зібрав навколо себе,

Тих, хто хотіли і змогли,

Всіх тих, хто вже давно до неба,

Свої будівлі довели!

 

В роботі перші – не останні,

І результати, аж дзвенять,

Представники  двохсот компаній,

Дозавтра можу називать.

 

«Укрреставрація», панове,

Й могутній «Київспецмонтаж»,

Концерн «Поділля» гоноровий,

І «Метробуд», як «Отче наш»!

 

І юний коледж будівничий,

І надпотужний інститут,

І Біла церква з нами звична,

І Харків – другий «Житлобуд».

 

Я міг би довго говорити,

Бо кожен з вас – це світлий скарб,

Який уміє сотворити,

Без шумних слів, без зайвих скарг.

 

Тому так тішаться партнери,

І коло друзів, що дав Бог,

Прем`єри, віце-прем`єри,

І всі, хто звик творить за трьох.

 

Та краще я потисну руку,

Могутня й вправна ця рука,

Мужчини видатного духу,

Маестро, пана Шилюка!

 

За те, що правильно й ретельно,

Він світлу лінію веде,

За те, що в справах будівельних,

Таких немає більш ніде!

 

Дивлюсь сміливо вам у очі,

Хорошим, добрим трударям,

Й лише два слова мовить хочу,

Панове, рідні! Слава Вам!!!