Про попередні результати діяльності будівельного комплексу України в І півріччі 2018 року та завдання Будівельної палати України щодо його подальшого зростання

             Тези виступу Президента Будівельної палати, Героя України П.С.Шилюка  на засіданні Президії БПУ  7 серпня 2018р.

 За підсумками першого півріччя 2018 року підприємства будівельного комплексу України виконали будівельні роботи на суму 48 млрд грн. Індекс будівельної продукції по відношенню до аналогічного періоду 2017 року зріс майже на 3%.

У розрізі регіонів, лідерами за обсягами виконання будівельних робіт стали Одеська область (5,7 млрд грн), Дніпропетровська область (5 млрд грн), Харківська область (5 млрд грн) та столиця - місто Київ (11 млрд грн). Лідери за темпами росту – Івано-Франківська (141,5%), Одеська (133,8%) та Чернівецька (122,4%) області.

Загалом 10 областей наростили обсяги виконання робіт.

Нове будівництво, реконструкція та технічне переоcнащення становили 78,6% від загального обсягу виконаних будівельних робіт, капітальний і поточний ремонти – 12% та 9,4% відповідно.

З огляду на ці показники, маємо підстави говорити, що в цілому галузь працює без зривів, ритмічно і ця позитивна тенденція зберігається уже  не перший рік.

Зокрема, вийшли на стабільні показники у будівництві житла -  протягом останніх років в Україні здається  в експлуатацію плюс-мінус 10 млн. кв. м. Минулого року було 10,2 млн.

Але що означає така стабільність – межу наших виробничих потужностей? Чи, навпаки, пропозиції на ринку перевищують попит, і більше нового житла країні не потрібно?  Чи може нове житло не по кишені більшості громадян?

За останні роки загальна кількість тих, хто потребує поліпшення своїх житлових умов, дещо зменшується.  У чергах на квартирному обліку кілька років тому було 900 тисяч сімей та одиноких громадян, а зараз в межах 500-600 тисяч. Статистика показує і деяке збільшення рівня забезпеченості житлом на одного мешканця.

Але навряд чи сьогодні черга є відображенням дійсної потреби громадян у житлі. Адже її арифметичне зменшення значною мірою відбувається, в тому числі,  і за рахунок скорочення загальної чисельності  населення, відтоку кадрів.  

Тому варто зосередити нашу увагу на тих категоріях громадян, яким держава зобов’язана допомагати у питанні житла.

Після 2014 року до числа тих, хто  потребує поліпшення житлових умов. додалися нові категорії населення - це учасники бойових дій та внутрішньо  переміщені особи. Очевидно, що саме  цим  громадянам влада повинна  сприяти у створенні умов для будівництва чи отримання житла.

Також усе гостріше постає і проблема застарілого житла, яке вже вичерпує чи подекуди і вичерпало свій фізичний ресурс. Про це я скажу пізніше.

Отже, можемо зробити висновок, що в країні гострота житлової проблеми не зменшилася, водночас попит змістився в бік недорогого, доступного і якісного житла економ-класу, одно-двокімнатних квартир. Поступове зростання доходів населення дозволяє прогнозувати зростання продажів саме у цьому сегменті.

У черзі за елітним квартирами не стоїть ніхто.

Чим  може відповісти на ці виклики будівельний комплекс?  На мою думку, наші  підприємства цілком спроможні наростити обсяги продукції. Але для цього слід  здійснити перехід на технології індустріального домобудування, провести модернізацію виробничих потужностей, відновити діяльність тих ДБК, які ще залишилися «живими». І  нові, сучасні потужності потрібно створювати.

Дехто з наших колег, та й у нас у корпорації «ДБК - ЖИТЛОБУД»  таку модернізацію уже здійснюють.

Давно і скрізь визнано, що цей метод є одним із напрямів швидкого спорудження сучасних, якісних панельних житлових будинків.  Панельне будівництво поширене, наприклад, в країнах  Європи та Північної Америки, де його частка складає до 40%.

Словом, ми цілком спроможні будувати житло з високим рівнем інженерно-технічних рішень та експлуатаційних характеристик, які повністю відповідають сучасним вимогам.

Але вітчизняним домобудівним комбінатам необхідна кардинальна реконструкція. Потрібні кошти і без підтримки держави  - у вигляді податкових пільг для закупки нових технологічних ліній, фінансування інноваційних проектів, дотування процентної ставки по кредитах тощо -  тут не обійтися.

На недавньому засіданні Антикризової ради громадських організацій та правління УСПП у липні ц.р. ми погодилися, що з  метою розширення обсягів спорудження в Україні доступного житла, зокрема сучасних якісних панельних будинків, слід добитися прийняття відповідної державної програми. Це за моїм наполяганням записано в резолюцію та  направлено в Уряд.

Подібні пропозиції ми подавали вже не раз на різні рівні органів державної влади, сподіваюсь, що нас нарешті почують. Крапля камінь точить.

Другий напрямок - це активізація державних програм доступного житла.

Вже кілька років ці програми діють в умовах вкрай недостатнього бюджетного фінансування. Наприклад, на фінансування програми  державної підтримки  для будівництва (придбання) доступного житла  бюджетом на цей рік передбачено лише 100 млн. грн. -  крапля в морі.

При формуванні бюджету на 2018 рік Будівельна палата разом з партнерськими організаціями пропонувала суттєве збільшення державної підтримки будівництва доступного житла – в обсязі 1 мільярд гривень.  Це дало б змогу залучити у будівництво додаткові кошти громадян -  приблизно 670 млн.грн., створити нові робочі місця на будівництві, збільшити надходження до бюджету у вигляді податків і  зборів, та головне,  дозволило б забезпечити житлом майже 1,7 тис .громадян загальною площею понад 104 тис кв.м.

На жаль, таких коштів не знайшлося,  поки що доводиться працювати у тих реаліях, які є.

Будівельна палата спільно з спеціалізованим фондом Держмолодьжитло  готує нові пропозиції до проекту Державного бюджету на 2019 рік. Ми просимо передбачити фінансування програм – Доступного житла   та Довгострокового пільгового молодіжного кредитування  в обсязі 1 млрд грн. і понад 900 млн.грн. відповідно. Розраховуємо на  розуміння гостроти проблеми з боку народних депутатів, адже мова йде про громадян, які потребують особливої підтримки держави – молоді, учасників АТО, внутрішніх переселенців.

На сьогодні одним із болючих питань для забудовників є питання сплати дольової/пайової участі у розвиток інфраструктури населених пунктів та і в цілому організація співпраці з місцевою владою.

Платимо і офіційно, і неофіційно, але все це не є стимулом для розширення житлового будівництва.

На даний час пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту фактично виступає податком на інвестиційну діяльність, який встановлює істотні бар’єри для бізнес-діяльності. Крім того, такий пайовий внесок не має чіткого цільового характеру (кошти, сплачені у якості внеску, не обов’язково йдуть на інфраструктуру), а оплата вартості приєднання до інженерних мереж сплачується замовниками окремо від пайового внеску.

Зі змісту ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов’язком, а не правом забудовника. Причому, з урахуванням останніх законодавчих змін, інформація щодо виконання вказаного вище договору зазначається у декларації про готовність об’єкта до експлуатації або в акті готовності об’єкта до експлуатації.

На думку експертів, договір про пайову участь не породжує взаємних зобов’язань сторін, а фактично зобов’язує лише забудовника взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію. В органах місцевого самоврядування, у свою чергу, виникають лише права щодо встановлення розміру пайової участі в грошовій формі та контролю їх сплати.

В європейських країнах відсутні факти сплати коштів за право на реалізацію проекту будівництва. Там, навпаки, намагаються скоротити адміністративні платежі та час, необхідний для адміністрування дозволів, з метою розвитку ділової активності, підвищення конкуренції на ринку будівництва, зниження собівартості будівництва та залучення інвестицій в сферу нерухомості.

За оцінками, в країнах Центральної та Східної Європи середня вартість дозвільних процедур на будівництво складає 0,225% від собівартості самого будівництва. В той же час в Україні вартість адміністрування дозвільних процедур складає 15,2% від кошторисної вартості об’єкта нерухомості. І це тільки офіційно.

За показником вартості регуляторних процедур Україна серед 185 країн світу займає 175 місце.        

Зараз у Верховній Раді зареєстрований урядовий законопроект 8124 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні”.

Ним пропонується доповнити чинний Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» наступним  пунктом: “Органам, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об’єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу).

Тобто йдеться про вилучення норми щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Звичайно така новація є цілком слушною і актуальною.  Але цей закон ще треба прийняти, а вже відомо про  спротив, у тому числі від багатьох органів місцевого самоврядування.

На мою думку, на даному етапі, доцільно було б обговорити перехід на виключно договірні відносини між замовниками/забудовниками та органами місцевої влади. Влада вирішує всі організаційні питання, а забудовник передає їй відповідний відсоток житла.

До речі, ми з вами пам’ятаємо ті не дуже далекі часи, коли саме такі договірні відносини практикувалися між місцевими владами і забудовниками, зокрема, ГоловКиївміськбудом і Київміськрадою, що дозволяло забезпечувати житлом черговиків.

 Тепер щодо  реконструкції застарілого житлового фонду.

Навесні цього року Будівельна палата провела науково-практичну конференцію, на якій було всебічно обговорено цю гостру проблему. Дехто з вас брав участь у цьому заході, був серед виступаючих.

За підсумками конференції було опрацьовано ряд ґрунтовних пропозицій щодо внесення змін до Закону України  «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду»  від 22 грудня 2006 року, які  передані до Мінрегіону.

Пора нарешті приймати ці зміни.  Будівельники готові приступити  до роботи на  таких об’єктах, але, звичайно, ми маємо отримати повне законодавче забезпечення, відповідну нормативну базу.

Також належить організувати розробку відповідних державної та регіональних програм, в яких має бути закладена правова основа взаємодії державних органів, місцевого самоврядування, інвесторів, забудовників та власників об’єктів нерухомого майна.

Маючи ефективні законодавчі важелі, варто було б провести міжнародний форум для залучення інвестицій. Як кажуть, з документами на руках ми могли б роз’яснити і своїм, і зарубіжним інвесторам усі переваги  для них програми реконструкції застарілого житлового фонду і я впевнений, що  справа нарешті зрушила б з місця.  

Про підготовку кадрів.

Відтік робочої сили за кордон, який спостерігається останнім часом, призводить до відчутного дефіциту кваліфікованих робочих кадрів.  Адже, за статистикою,  найбільш поширеною сферою зайнятості наших  «заробітчан» є передовсім будівництво, ремонтні роботи.

Біда в тому, що наші кращі кадри осідають за кордоном і не планують повертатися. Відомо, що, наприклад, у Польщі  саме українські трудові мігранти є найбільшими покупцями нерухомості серед іноземців.

Звичайно, підвищення рівня зарплат, поліпшення умов праці, міцний соціальний пакет тут, на наших будовах, могли б змінити ситуацію на краще.

Водночас і про навчання молодих кадрів ми не можемо забувати. Саме тому керівництво Будівельної палати спільно  з Міністерством освіти і науки приділяє значну увагу підготовці сучасних, кваліфікованих робітників будівельних спеціальностей.

 Минулого року ми підписали меморандум про співпрацю з Міносвіти.

Уже вдруге провели  спільний масштабний захід - Всеукраїнський конкурс професійної майстерності.

Зазначу, що не все гладко пройшло в його організації, доводилося багато працювати з спонсорами,  навчальними закладами, когось і підштовхувати на добрі діла. Але тим не менш на базі київських закладів професійної освіти та на базі КНУБА ми провели цей конкурс. Він сприяв популяризації будівельних професій,  і ми плануємо й надалі продовжувати цю роботу.

Важливо, що наші підприємства почали потроху залучатися до  зміцнення матеріальної бази навчальних закладів, організації у себе виробничої практики учнів.

 Раніше, як відомо, будівельні структури брали шефство над професійними училищами, думаю  зараз було б актуальним відновити  подібну практику.

Але тут слід  врахувати суттєву обставину. Оскільки давно скасовано  державне замовлення на навчання, тому треба аналізувати: кому ми допомагаємо і навіщо, де будуть працювати випускники – поїдуть за кордон, чи прийдуть до нас?

Аналіз, який ми провели нещодавно, показав, що з випускників київських училищ  лише 10-15 % йдуть працювати на наші підприємства. Решта працевлаштовуються самостійно, на свій розсуд, їдуть за кордон.

Тому ми спільно з Міносвіти пропонуємо запровадити зміни до відповідного законодавства: ввести практику укладання тристоронніх угод за схемою: роботодавець - навчальний заклад - учень.  В такому випадку всі сторони чітко знатимуть, як кажуть,  свій інтерес, а в результаті вітчизняний будівельний комплекс отримуватиме  нові кваліфіковані кадри.  

Шановні колеги, успішна діяльність будівельного комплексу прямо залежить від стану нормативно-правової бази містобудування. А це сфера роботи і профільного комітету Верховної Ради, і нашого Мінрегіону.

Бачимо, що значною мірою завдяки зусиллям наших колег – Лева Ревазовича Парцхаладзе і Дмитра Йосиповича Андрієвського останнім часом багато що уже зроблено на цьому напрямі, розробляються і нові проекти законодавчих актів. Зокрема:

  • чимало корисних змін вноситься до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності, зокрема і щодо спрощення дозвільних процедур, поліпшення інвестиційного клімату;
  • активно обговорюються питання ринку орендного житла, лізингу;
  • розширення фінансування за рахунок іпотеки;
  • прискорюється розробка необхідних ДБН;
  • На порядку денному Міністерства – заходи щодо запобігання обману вкладників.

Підкреслю, що й пропозиції Будівельної палати враховуються у проектах зазначених документів. Треба тільки від широкого обговорення переходити до прийняття рішень, вкрай потрібних для галузі.

Водночас хочу зауважити, що, на мою думку, голови комітетів Будівельної палати, наші експерти можуть і повинні активніше працювати над осучасненням нормативно-правової бази будівництва.  Не хочу зараз тут називати прізвища декого з тих, хто у нас має певний статус і статутні зобов’язання,  але віддачу відчуваємо не від усіх.

Хотілося б, щоб члени Президії, які очолюють комітети Будівельної палати, переглянули свою роль і місце у цьому процесі, адже ви -  люди достойні, досвідчені, справжні професіонали. Кому ж як не вам впливати на розробку нових  нормативних актів?

Важливо привернути до нашої роботи регіональні представництва Будівельної палати.

На сьогодні можемо говорити тільки про певну співпрацю з колегами з Харківської, Вінницької, Дніпропетровської і Волинської областей.

Шановні члени Президії! Зараз ми приступаємо до безпосередньої підготовки до Загальних зборів Будівельної палати, які заплановані на кінець поточного року

  Секретаріату треба організувати і систематизувати пропозиції щодо оновлення структури органів БПУ, зокрема, її комітетів, будемо думати і про кількісні та якісні зміни як в самій Палаті, так і на місцях. 

Потрібно буде привести у відповідність з вимогами часу Статут, інші документи, за якими маємо працювати в подальшому.

Слід виходити з того, що Будівельна палата як найбільше професійне будівельне об’єднання України має відігравати більш значну  роль у забезпеченні умов розвитку будівельного сектора економіки держави, захисту інтересів будівельників.

Дякую за увагу.